Гендерний вимір сучасної освіти

М. О. ЛАРЧЕНКО,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри права та методики викладання історико-правознавчих дисциплін Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

ҐЕНДЕРНИЙ ВИМІР СУЧАСНОЇ ОСВІТИ

Здається, сьогодні вже нікого не дивує і нікого не лякає слово «ґендер», що означає соціальний вимір статі. Гендерні дослідження як полідисциплінарна галузь знання стрімко розвиваються як в Україні, так і за її межами, піддаючи сумніву і намагаючись деконструювати традиційні уявлення про «нормативне жіноче» й «нормативне чоловіче» щодо різних форм і рівнів світосприйняття – від філософії, науки й мистецтва до різноманітних практик повсякденності. І коли вже Верховна Рада приймає, а Президент України підписує безпрецедентний для пострадянського простору Закон «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» [1], то маємо надію, що це є, певною мірою, суттєвим наслідком діяльності світової (і, зокрема, української) ґендерної спільноти.

Щодо освіти, то вона посідає особливе місце відносно ґендерних студій. З одного боку, вона неминуче є вже згаданим об’єктом ґендерного аналізу і, відтак, критики (оскільки її головні функції – закріплення і відтворювання соціокультурних зразків – працюють також на закріплення і відтворювання різновидів ґендерної нерівності). З іншого боку, освіта, уособлена в постатях і діяльності певних викладачів та створюваних (ними) інституцій, постає суб’єктом як ґендерних досліджень, так і ґендерних освітніх практик, серед яких – викладання відповідних навчальних курсів, проведення ґендерних експертиз, видання літератури, тощо.

У багатьох країнах світу останні десятиріччя ХХ століття ознаменувалися істотними зрушеннями в розумінні рівності потенційних можливостей чоловіків і жінок та правового забезпечення цієї рівності в постіндустріальному суспільстві. Особливо це стосується доступу до економічних, політичних та освітніх ресурсів. Формування особистості жінки й чоловіка, статева збалансованість у суспільстві проголошені однією зі стратегій розвитку європейських держав у ХХІ столітті.

Дотримання приписів неупередженого ставлення до особи незалежно від статі нині сприймається як невід’ємна складова демократичних перетворень і сталого розвитку будь-якого суспільства. Проблему рівності в будь-якій сфері не можна розглядати поза межами права, оскільки саме право розуміють як рівною мірою свободу всіх і кожного – і чоловіка, і жінки. Україна, яка обрала стратегію європейського вибору, перебуває на етапі становлення та розвитку ґендерних досліджень у праві, активного прийняття законодавчих актів, які регулюють різні види суспільних відносин щодо запровадження стандартів рівності прав і свобод жінки й чоловіка, проведення експертиз нормативно-правових актів щодо прихованої ґендерної дискримінації. Ці процеси не могли не знайти свого відображення і в сучасній освіті.

Зокрема, у сучасній юридичній науці право сприймається насамперед як права людини. Ці права не можуть бути реалізовані без відповідного закріплення в нормах позитивного права. Еволюційно права людини розвивалися в напрямі від надання привілеїв окремим соціальним групам і станам до гарантування державою прав людини та громадянина і, нарешті, визнання прав і свобод кожного індивіда на всій земній кулі.

Отже, ідея прав людини сформувалась як певний правовий ідеал, на досягнення якого орієнтований розвиток національного законодавства, а способами забезпечення його є загальні принципи права. Серед останніх один з основних – принцип рівності.

Принцип рівності людей багатоаспектний. Основний підхід до його визначення полягає в тому, що зазначаються ознаки, які неспроможні впливати на сутність цього принципу. Одним із проявів принципу рівності є рівність чоловіків і жінок, що дістав назву «принцип ґендерної рівності». Гендерна рівність – складова загального принципу рівності як принципу демократичної побудови суспільства. Право розуміють сьогодні як рівну міру свободи всіх і кожного – чоловіків і жінок [4, с. 104].

Правовий принцип рівності означає відсутність будь-якої нерівності чи обмежень прав особи та громадянських свобод. Його реалізація передбачає існування справедливого суспільного устрою, в якому політико-правові реалії забезпечують максимальне дотримання прав особи. У правовій площині ґендерна рівність функціонує як складова загального принципу рівності. Заснована на природно-правовій концепції, вона водночас є відмінною від інших структурних елементів принципу юридичної рівності, зокрема, рівності незалежно від віку, національності, раси, тому що в юридичному вимірі має два аспекти: рівні права та рівні можливості.

Особливістю принципу ґендерної рівності є його комплексний характер [2]. Цивілізаційна цінність ґендерної рівності має ширше, ніж суто юридичне, значення, включаючи рівність перед законом, рівність можливостей і «рівність результатів». Категорія рівних результатів є «наймолодшою» серед складових ґендерної рівності і ще остаточно не сформульована в сучасному праворозумінні. Власне, її доктринальне визначення вперше наведено в монографічних працях і наукових публікаціях, написаних у Центрі правових досліджень ґендерної політики Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Найскладніше визначитися в розумінні рівності статей як рівності результатів, оскільки різні народи можуть обирати неоднакові шляхи в досягненні ґендерної рівності. Крім того, рівність дає змогу жінкам і чоловікам обирати різні чи подібні ролі й відмінні чи аналогічні результати відповідно до їхніх уподобань і цілей.

Ґендерно-рольова поведінка людини має свою історію. Ґендерні ролі не виникають одразу з народженням дитини, вони розвиваються залежно від багатьох умов і чинників протягом людського життя. Цей розвиток має свої закономірності та суперечності. Від нього залежить характер життєвого сценарію людини, стиль життя та стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях.

Статеві та ґендерні ролі мають надзвичайно велике значення для нормальної соціалізації особистості серед безлічі засвоюваних людиною ролей. Ці ролі тісно пов’язані з усвідомленням себе представником певної статі та з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі. Статеві та ґендерні ролі тісно пов’язані зі статевою й ґендерною ідентичністю особистості.

Необхідно звернути увагу на ті недоліки в освітньому та інформаційному просторі, що здійснюють вплив на сім′ю та сімейні відносини. Саме на подолання наслідків цих згубних явищ має бути спрямована сучасна українська ґендерна освіта.

Вважаю за необхідне зупинитись на трьох проблемах.

Перша – це сексуальне просвітництво в освіті.

Як правило, воно подається під виглядом статевого виховання. Проте, статеве виховання, це – перш за все, процес, спрямований на вироблення якостей, рис, властивостей людини, що визначає корисне для суспільства ставлення до представників іншої статі. Ідеться про прагнення навчити зразкам поведінки, які притаманні чоловіку або жінці, допомогу в налагодженні адекватних стосунків з особами протилежної статі, поводженню в сім′ї з метою укріплення цієї найважливішої ланки суспільства.

Сексуальне ж просвітництво має на меті розбудити первинні інстинкти, виставити на показ інтимну сторону життя людини. Сексуально-просвітницькі програми потрібно видалити з освітнього простору. Є цілий ряд досліджень, які переконливо доводять небезпечність такого просвітництва. Зокрема, з цим пов′язаний ранній, неадекватний віку інтерес до сексуальної сфери, що призводить до зростання венеричних захворювань, небажаних вагітностей серед неповнолітніх, абортів, але головне – втрачаються одвічні цінності суспільства, вихолощується духовна складова інтимних, а згодом – сімейних відносин. Відомо, що в США до 1994 року існувала програма «навчання контрацепції», яка через жахливі наслідки була заборонена, а замість неї введена інша програма під назвою «Цнотливість в дошлюбних відносинах», в якій проголошувалось, що шлюб – основа процвітаючого суспільства.

Слід розуміти, що давно пройшли ті часи, коли за Фройдом, потрібно було діставати з підсвідомості потаємні бажання з метою запобігання депресіям і неврозам. Про що раніше говорили в підворотні, соромлячись, почали викладати в школі, тобто патологія стала подаватись як норма. А подекуди дійшло до тези – що норма у кожного своя. Сьогодні сексуальна рознузданість досягла нечуваних масштабів: з каналів ЗМІ ллються потоки нечистот, але духовне здоров′я людини і суспільства явно не покращується. Витісняється найголовніше – голос совісті.

Ми глибоко переконані, що сексуальне просвітництво насамперед принижує жінку, нав′язує суспільству стереотипи агресивності в інтимних відносинах. У 2009 році нами була захищена кандидатська дисертація з теми, яка стосується сексуального насильства. В рамках дисертаційного дослідження була розроблена програма шкільного курсу «Соціально-правові основи статевого виховання» та проведена його апробація в Ніжинському міському ліцеї. Сьогодні в межах юридичних дисциплін, ми намагаємось утверджувати розуміння ґендерної рівності серед студентської молоді, допомагаємо сотням молодих людей долати власні ґендерні стереотипи.

Другою проблемою є пропаганда побутового пияцтва.

Звісно кіноіндустрія, реклама та інші канали масової інформації відкрито не пропагують всім очевидні згубні наслідки надмірного вживання алкоголю. Натомість, активно пропагується стиль життя, нерозривно пов′язаний з алкоголем.

Популярна в минулі роки думка, що потрібно замінити в свідомості людини необхідність вживання міцних напоїв на слабоалкогольні, в тому числі пиво, є не просто хибною, а шкідливою, бо саме за допомогою слабоалкогольних напоїв починається дитячий та жіночий алкоголізм.

Встановлена кореляція між надмірним вживанням алкоголю в сім′ї та злочинною поведінкою підлітків. І це не викликає сумнівів. Але сьогодні дивують масштаби поширеності пияцтва в звичайних сім′ях. Ідеться не про зловживання – а про традицію за певних умов хапатися за пляшку. Наслідки такого сімейного виховання всім очевидні.

ЗМІ можуть і повинні припинити згубний вплив на молодь. В Законі «Про суспільну мораль» передбачена заборона виробництва та розповсюдження продукції, яка пропагує алкоголізм. Але пропаганда алкоголізму починається з пропаганди стилю життя, де алкоголь є атрибутом мужності (пиво, горілка) або жіночності (вино), де відповідні форми людської взаємодії подаються як позитивні, соціально схвальні, уособлюють успішність.

Саме така пропаганда становить найбільшу загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану суспільства через її підступність та відверту спрямованість на молоде покоління.

В освіті необхідно знову і знову наголошувати на інформації, яка б допомогла розвінчати культ алкоголю в повсякденному житті, у тому числі показавши його негативну роль у відносинах між жінками і чоловіками.

І нарешті третьою проблемою є пропаганда насильства і жорстокості.

Виробництво та обіг продукції, що містить елементи насильства та жорстокості дозволяється за умови дотримання певних обмежень, встановлених законодавством. Однак часто саме така дозволена продукція становить загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану населення.

Вирішення цієї проблеми полягає у визначенні чітких критеріїв продукції, яку не можна показувати на екрані, а також допустимих для показу меж насильства та жорстокості. Зокрема, слід законодавчо закріпити заборону на: 1) показ крупним планом понівечених тіл, документальне зображення страт, агоній, катування тощо; 2) показ насильницьких статевих актів, актів насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом; 3) зображення проявів цинічного знущання з людей, а також над тваринами; 4) демонстрація продукції, що викликає відчуття неповноцінності тощо.

Нами неодноразово пропонувались відповідні зміни до законодавства, у тому числі кримінального, кримінально-процесуального, а також спрямованого на захист суспільної моралі. Необхідною є підготовка ґендерно-чутливого законопроекту з питань захисту сімейних цінностей в Україні. Бо лише через оздоровлення інформаційного простору можливе оздоровлення сім′ї в Україні та перетворення її на основу процвітаючого суспільства.

Підвищуючи роль і авторитет права в житті суспільства, потрібно брати до уваги, що будь-яка політика, особливо ґендерна, спрямована на реалізацію інтересів громадян – жінок і чоловіків, сформованих у контексті певних цінностей та потреб. Державна влада має безперечне право авторитарно пропонувати суспільству цінності й примушувати визнавати їх як соціальні норми, однак інтереси, які реалізує державна політика, мають бути ідентичними інтересам розвитку суспільства.

За останні роки політика ґендерної рівності і в суспільстві, і в освітній сфері стала одним із пріоритетних напрямів діяльності України. Проте поширення ґендерних знань, яке почалося в Україні, не розподіляється рівномірно, а його успішність значною мірою залежить від зусиль окремих фахівців. Ґендерний підхід має розкрити та проаналізувати наявні відмінності в освіті хлопчиків і дівчаток, проблеми упереджень у змісті шкільної програми, ґендерний дисбаланс у системі освіти загалом. Для цього необхідна подальша інтеграція ґендерних досліджень у системі середньої та вищої освіти України, розвиток ґендерно збалансованих навчальних планів шляхом запровадження нових знань про жінок у традиційні соціальні та гуманітарні дисципліни, що потребує змін в ідеології вищої освіти в країні. Крім того, необхідно розробити таку політику в сфері освіти, яка забезпечувала б гендерні знання для жінок і чоловіків, починаючи з раннього віку [3, с. 500].

Безперечно, розробку якісно нового ґендерного підходу в освіті нині можна вважати першочерговим завданням формування ґендерного паритету та ґендерної політики в нашій державі.

Список використаної літератури:

1. Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків»: http://www.president.gov.ua/documents/3308.html

2. Матвієнко О. В. // Парламентські слухання «Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи», 21 листопада 2006 року // www.rada.gov.ua/zakon/new/ par_sl/sl2111206.htm

3. Основи теорії гендеру: Навч. посіб. – К.: К.І.С., 2004, 500с. – С. 141–145.

4. Руднєва О. Гендерна рівність як принцип законодавства України // Право України. – 2002. – № 4.