Сучасні інтерактивні технології на правознавстві

О.М. МАРУСЕЧКО,

студенка IV курсу історико-юридичного факультету Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

Науковий керівник: О. С. Дудченко, кандидат юридичних наук, доцент кафедри права та методики викладання історико-правознавчих дисциплін Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

СУЧАСНІ ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ НА УРОКАХ ПРАВОЗНАВСТВА В СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

Як відомо, сьогодні актуальним є перехід від пасивних форм навчання до активних, творчих. Тому особлива увага звертається на реалізацію особистісно-орієнтованого підходу до організації навчального процесу, де учень виконує роль суб’єкта пізнавальної діяльності. В даному контексті зростає зацікавленість до застосування інтерактивних технологій. Впровадження даних технологій у практику роботи загальноосвітніх навчальних закладів освіти постійно потребує теоретичних досліджень, коригування й певних уточнень. Перехід на нову структуру та оновлення змісту навчання вимагають реалізації певних методичних підходів до викладання суспільствознавчих дисциплін. У сучасних умовах гуманізації, демократизації та диференціації навчального процесу велика увага приділяється застосуванню інтерактивних технологій на уроках правознавства.

Останнім часом зростає зацікавленість науковців і вчителів-практиків інтерактивними технологіями, зокрема їх можливостями для розвитку творчого потенціалу, активізації мислення на уроках правознавства. Даному питанню присвячені дослідження К. О. Баханова, Л. В. Пироженко, О. І. Пометун та інші.

Метою даної статті є спроба охарактеризувати інтерактивні технології, що можуть застосовуватись на уроках правознавства в сучасній школі.

Інтерактивне навчання є певним різновидом активного навчання. Відомо, що процес навчання в активній формі сприяє напруженій розумовій роботі суб’єкта навчання, стимулює самостійність, активність, розвиває творче мислення. Дослідження сучасних російських психологів підтверджують, що старший школяр може, читаючи очима, запам’ятати 10 % інформації, слухаючи  – 26 %, обговорюючи – 70 %, навчаючи інших – 95 %. [5, с. 206]. Українські методисти й дидакти О. І. Пометун та Л. В. Пироженко зазначають, що «суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними суб’єктами навчання [4, с. 9]. К. О. Баханов визначає, що інтерактивне навчання  спрямоване на активізацію пізнавальної діяльності за допомогою організації спілкування між собою, учнів з учителем, між групами, що спрямоване на розв’язання спільної навчальної проблеми [2, с. 31].

На уроках правознавства доцільно застосовувати роботу в парах, яку можна використовувати для досягнення будь-якої мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо. За умов парної роботи всі діти в класі отримують рідкісну за традиційним навчанням можливість говорити, висловлюватись. Робота в групах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати думки перед класом. Використання такого виду співпраці сприяє тому, що учні не можуть ухилятися від виконання завдання. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують великої затрати часу. Серед них можна назвати такі: обговорити короткий текст, завдання, письмовий документ; розробити разом питання до вчителя або до інших учнів; дати відповіді на запитання вчителя; проаналізувати разом проблему [4, с. 28].

Під час закріплення матеріалу можна використовувати роботу в малих групах. Залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації роботи груп.

«Діалог». Суть його полягає в спільному пошуку групами узгодженого рішення. Це знаходить своє відображення у кінцевому тексті, переліку ознак, схемі тощо. Клас об’єднується у 5–6 робочих  груп і групу експертів, до якої входять найсильніші учні. Робочі групи отримують 5–10 хвилин для виконання завдання. Група експертів складає свій варіант виконання завдання, стежить за роботою груп.  По завершенні роботи представники від кожної робочої групи на дошці або на аркушах паперу роблять підсумковий запис. Потім надається слово одному доповідачеві від кожної групи. Експерти фіксують спільні погляди, а на завершення пропонують узагальнену відповідь на завдання. Групи обговорюють і доповнюють її. До зошитів занотовують кінцевий результат [4, с. 32].

«Диспут» – вивчення групами протилежних позицій з проблеми. Клас поділяється на дві робочі групи та групу експертів. Одна відстоює позитивну оцінку події, інша заперечує.

«Конференція». Групи розглядають одну проблему, але під різними кутами зору. Кожна група репрезентує певний погляд на проблему – економістів, юристів, психологів тощо.

«Мнемотурнір» нагадує ігри «Що? Де? Коли?», «Брейн-ринг». Групи по черзі формулюють запитання з означеної проблеми, інші протягом хвилини обговорюють віріант відповіді, після чого представник групи відповідає.

«Коноп» (контрольне опитування). Кожна група (5–6 учнів) отримує по 10 простих і 5 екземенаційних карток, з яких кожен учень обирає собі 2 прості та 1 екземенаційну. Консультант кидає гральний кубик. Чий номер випадає, той відповідає на запитання. По закінчення гри визначаються кращий учень, група.

Організовувати роботу можна і за методикою змінних груп, кожна з яких вивчає окремий аспект теми ( кожен учень працює з одним питанням). Для вивчення його учні з різних груп, що розглядають однакове питання, поєднуються в тимчасові (змінні) групи, а потім повертаються до своїх груп і розкривають сутність питання, над яким вони працювали [6, с. 22–23]. Як різновид загально групового обговорення може застосовуватися  технологія «Мікрофон», яка дає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію. Технологія «Мозковий штурм» широко використовується для вироблення кількох вирішень конкретної проблеми. Мета «мозкової атаки» в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу [4, с. 35].

Оскільки одним із важливих завдань, що його має вирішити курс правознавства є навчити учнів діяти у різноманітних життєвих ситуаціях, захищати свої права відповідно до правових норм, то в системі імітаційних активних методів навчання найефективнішими  є ігри різної тематики, адже вони проводяться в наближених до практики умовах і обстановці [3, с. 104]. Ігровий характер навчально-пізнавальної діяльності дає змогу на уроках простіше пізнати специфіку і особливості правової діяльності органів державної влади, підприємств, установ, організацій, галузі права [1, с. 64]. Поширеною технологією імітаційної (симуляційної) гри є спрощені судові слухання. Дана технологія дає можливість розіграти судовий процес з конкретної справи з мінімальною кількістю учасників. Це процес за участю трьох осіб: судді, що буде слухати обидві сторони і приймати остаточне рішення, обвинуваченого й обвинувача або їхній представників. Технологія спрощеного суду дає можливість учням отримати спрощене уявлення про процедуру прийняття судового рішення, взяти участь у вправі, пов’язаній з аналізом, критичним мисленням, прийняттям рішень [4, с. 45].

Існує чималий досвід у проведенні рольових ігор з різних галузей законодавства. Наприклад, при вивченні трудового законодавства можливе проведення ігор, що імітують прийняття на роботу, накладення дисциплінарних стягнень, звільнення. Можна використати гру, присвячену діяльності виборчої комісії. Участь у грі беруть члени комісії на чолі з головою, спостерігачі, виборці. Для підвищення зацікавленості у грі бажано змінити звичайну обстановку в класі, наблизивши її до «інтер’єру» виборчої дільниці [3, с. 108].

Важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання є дискусія, яку можна використовувати на уроках правознавства. За визначенням науковців, дискусія – це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, формулює навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми і все повністю відповідає завданням сучасної школи.

Запорукою успішності дискусії є її чітка організація, яка досягається завдяки кільком чинникам. По-перше, це – планування дискусії. Складання плану дає змогу організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення самої дискусії. По-друге, чітке дотримання правил ведення дискусії всіма учасниками. По-третє, обов’язковим є дотримання визначеного регламенту. По-четверте, добре продумане й ефективно здійснене керівництво ходом дискусії з боку вчителя: надання учням часу на обмірковування питань, утримання від невизначених запитань; попередження до надмірних узагальнень; збудження учнів до поглиблення думок та інші [4, с. 49–50].

Можна проводити дискусію в стилі телевізійного ток-шоу, участь в якій беруть всі учні класу. Учитель повинен виступати як ведучий. Він оголошує тему дискусії та пропонує учням коротку розповідь, або перегляд відео фрагмента з досліджуваної проблеми. Потім запрошує висловлюватися на запропоновану тему і надає слово глядачам, які можуть виступити зі своєю думкою або поставити запитання «запрошеним» не більш 1 хвилини. «Запрошені» мають відповісти якомога коротше і конкретніше. Ведучий також має право ставити своє запитання. Найбільш складним способом обговорення дискусійних питань є дебати, які можна проводити лише тоді, коли учні навчились працювати в групах та засвоїли технології вирішення проблем. У дебатах поділ на протилежні точки зору набуває найбільшої гостроти, оскільки учням необхідно довго готуватися і публічно обґрунтовувати правильність своєї позиції. Кожна група має переконати опонентів і схилити їх до думки змінити свою позицію [4, с. 55–56].

Отже, інтерактивні технології необхідно використовувати на уроках правознавства, оскільки вони сприяють набагато кращому засвоєння навчального матеріалу учнями. Існує широкий вибір даних технологій, застосування яких залижить від креативності вчителя, його обізнаності.

Список використаної літератури:

1.                Андрусишин Б. І., Гуз А. М. Методика викладання шкільного курсу «Основи правознавства»: Підручник. – К.: Знання, 2008. – 301 с.

2.                Баханов К. О. Інтерактивне навчання // Історія в школах України. – 1998. – № 2. – С. 31–36.

3.                Крапив’янський С. М. Методика викладання «Основ правознавства». Курс лекцій. – Ніжин: Видавництво НДУ імені М. Гоголя, 2004. – 212 с.

4.                Пометун О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібник / О. І. Пометун, А. В. Пироженко. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 192 с.

5.                Ревенко В. Інтерактивні технології навчання на сучасному етапі. Теорія і практика. // Наукові записки. – 2005. – Випуск 88. – С. 206–209.

6.                Труфанова О. Організація групової роботи на уроках правознавства // Історія України . – 2003. – № 5. – С. 22–23.