Використання ігрових форм на уроках права

М. Б. ПОМАЗАН,

студент IV курсу історико-юридичного факультету Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Науковий керівник: О. С. Дудченко, кандидат юридичних наук, доцент кафедри права та методики викладання історико-правознавчих дисциплін Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ ФОРМ РОБОТИ НА УРОКАХ ПРАВОЗНАВСТВА

На сучасному етапі розвитку методики викладання «Основ правознавства» у сучасній школі особливої уваги набувають проблеми удосконалення методів навчання як шляхом поновлення методичних надбань новими методами та прийомами навчання, так і за рахунок модернізації традиційних методів. Завдання вчителя полягає у розвитку творчого потенціалу учнів на кожному уроці. Педагог повинен сприяти пробудженню інтересу до пізнання, розвивати вміння та навички самостійно працювати, творчого виконання завдань. Досить ефективним методом взаємодії вчителя та учнів на уроці є використання навчальних ігор, що відіграють одночасну навчальну, розвиваючу, та виховну функцію, мають велике значення для духовного, емоційного, інтелектуального розвитку підлітка і його фантазії.

Проблема використання ігрових форм роботи на уроках має давню історію. На початку ХХ ст. М. Тічер, С. Русова, та деякі інші науковці-педагоги вказували на можливість застосування елементів ігор у вивченні навчальних курсів: літератури, історії, географії, суспільствознавства.

Основним завданням сучасної школи стає виховання компетентної особистості, яка не тільки володіє знаннями, а й уміє застосовувати їх у житті, адекватно діяти у відповідних ситуціях, адаптуватися до складних життєвих соціальних умов, долати труднощі. З огляду на це особливого значення набуває правове виховання та навчання в загальноосвітніх школах.

Мета даної статті полягає в тому, щоб на основі навчально-методичної літератури розкрити особливості використання ігрових форм роботи на уроках правознавства.

Великий педагог К. Д. Ушинський стверджував, що для дитини гра – це «дійсність, і дійсність значно цікавіша, ніж та, яка її оточує. Цікава вона для дитини тому, що зрозуміла, а зрозуміла тому, що частково є її власним творінням».  Рольова гра може бути як формою уроку, так і його елементом [7, с. 12].

На уроках використовують різні види гри. В початковій школі – короткі інсценізації, функціональні ігри; у старших класах – історичний театр, громадська трибуна, літературна вітальня. Важливо враховувати принципи організації драматизації: колективний характер гри, актуальність і значущість її для всіх, педагогічний підхід до розподілу ролей і педагогічне керівництво драматизацією [2, с. 10].

Здебільшого на уроках використовуються лише певні елементи імітаційного характеру, зокрема на уроках з трудового, цивільного права тощо. Імітаційні ігри вимагають менше навчального часу (деякі з них можна провести за 10–15 хвилин), дозволяють проводити їх без попередньої позаурочної підготовки учнів і тому можуть бути використані на різних етапах навчального процесу – в окремих випадках навіть у процесі вивчення нового матеріалу.

Проведення рольових ігор вимагає більш ретельної підготовки. Тему гри слід визначити не пізніш як за 1–2 тижні, а для більш складних – навіть за 3–4 тижні до її проведення. У найпростіших іграх (більшість ігор з трудового законодавства, деякі ділові ігри з кримінально-процесуального права) розподіл ролей доцільніше проводити безпосередньо перед початком гри (це сприятиме тому, щоб всі учні готувалися до виконання кожної з ролей). В інших, більш складних іграх, ролі слід розподілити заздалегідь, підготувати пам’ятки для учасників гри, щоб учасники встигли не лише ретельно вивчити свої «службові обов’язки» у грі, а й підготувати необхідні документи, матеріали, а іноді й обладнати приміщення. Однак в усіх випадках бажано використовувати жеребкування для розподілу ролей, враховуючи їх складність та можливості окремих учнів [4, с. 104].

Перед початком гри доцільно нагадати учням основні правові норми, що стосуються теми. Це бажано зробити шляхом опитування учнів (як правило тих, хто не отримав активних ролей у грі). Також необхідно визначити цілі гри. Для активізації роботи кожного учня на уроці, їх залучення до участі у грі доцільно поставити завдання перед учнями – спостерігати за діями кожного з учасників із метою подальшого аналізу дій, визначення допущених помилок.

Обов’язковою складовою кожної рольової гри має бути підсумковий аналіз. Для цього можна запропонувати учням оцінити дії кожного з учасників гри, визначити допущені ними помилки, а також продемонструвати, як слід було діяти правомірно. Доцільно також запропонувати самим учасникам зробити самоаналіз своїх дій, запитати, з якими зауваженнями вони згодні, а які вважають помилковими.

Після такого багатостороннього аналізу вчитель має підвести підсумки гри, акцентувати увагу учнів на найважливіших та найактуальніших для них нормах, що вивчались у процесі гри.

Для активізації учнів можна застосувати ще один прийом: під час розподілу ролей слід доручити кожному учаснику підібрати одну свідомо допущену помилку та заздалегідь повідомити про неї вчителю. Бажано, щоб ця помилка не була очевидною, а вимагала виявлення глибо­ких знань та уваги під час гри [1, с. 133–134 ].

Рольова гра є найбільш ефективним засобом організації проблемного навчання. Проблемні ситуації виникають природно при обговоренні того чи іншого питання [7, с. 12]. Розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями допомагає учням виробити власне ставлення до неї, досвід шляхом гри, сприяє розвитку уяви та навичок критичного мислення, виховання здатності знаходити й розглядати альтернативні можливості дій, співчувати іншим [3, с. 15–16].

При вивченні різних розділів права можна використовувати різноманітні ігри так на приклад, під час вивчення трудового законодавства можливе проведення ігор, що імітують прийняття на роботу, накладення дисциплінарних стягнень, звільнення. При вивченні кримінального-процесуальних норм – у комплексі ігор «Слідчі дії» можна запропонувати учням розіграти ситуації допиту обвинувачуваного, свідка, впізнання предмета чи особи, очної ставки тощо. Для виконання ролей призначаються лише основні учасники: слідчий, підозрюваний, свідок, адвокат. Якщо процесуальні норми вимагають участі інших осіб (учасників впізнання особи, понятих, представників неповнолітньо­го, педагога тощо), то учасники гри повинні заявити про це для їх додаткового призначення або самостійно запросити додаткових учасників із числа присутніх учнів. Для спрощення гри та економії часу слід завчасно запланувати проведення всіх цих дій без реального складання протоколу, лише із зазначенням його введення.

Після «закінчення слідства» можна перейти до найскладнішої гри в цьому комплексі – «Судовий процес». Для цього призначаються судді, секретар судового засідання, підсудний, адвокат, прокурор (державний обвинувачувач), свідки, експерт тощо. Склад учасників залежить від фабули та обставин справи, що пропонується для розгляду. У процесі проведення цієї гри не обійтися без спро­щень, але основні стадії процесу (підготовча частина, судове слідство, судові дебати, останнє слово підсудного, винесення вироку) є обов’язковими. Крім того, повинні бути збережені основні процесуальні моменти (порядок допиту свідків, забезпечення права на захист тощо). З метою активізації учнів, підвищення їх зацікавленості для цієї гри необхідно створити обстановку, наближену до інтер’єру зали судових засідань (розташування меблів, наявність місця для «видалення» свідків тощо).

Для розгляду в іграх доцільно пропонувати учням реальні або близькі до реальних ситуації. Це розвиває фантазію учнів, дає змогу їм активніше долучитися до «розслідування» обставин справи. Такими ситуаціями можуть бути крадіжка, розбійний напад, хуліганство, нанесення тілесних ушкоджень тощо [1, с. 139].

Отже, цінність драматизації як методу навчання в тому, що учні безпосередньо включатимуться в практичну діяльність, у процесі якої в них формується вміння і навички; активізується пізнавальна діяльність школярів; діти відчувають себе активними учасниками навчального процесу. Вона несе в собі високий виховний потенціал – як в самому змісті, так і в процесі роботи, коли діти залучабться до спільної творчості. При цьому між ними виникають нові відносини, вони по-новому дивляться один на одного і вчителя, змінюється їх відношення до предмету в цілому. Хтось відкриває в собі новий талант, хтось знаходить нових друзів, комусь виступи допомогають побороти сором’язливість. Л. Г. Плотнікова вважає, що учбовий процес буде набагато ефективнішим за умови перевтілення учня з пасивного спостерігача, в активного і творчого учасника дій [6, с. 21].

Гра і драматизація як виховна технологія, на думку Н.Н. Філімонової, розвиває лідерські якості учнів, дозволяє подолати страхи, освоєння соціальних ролей. Головним результатом використання ігрових елементів є збільшення віри у власні сили. Провідна роль драматизації належить заключному ретроспективному обговоренню, в якому учні спільно аналізують її хід; результати, виконують дії з пошуку співвідношення ігрової моделі та реальності. Оцінюють хід навчально-ігрової взаємодії, прогнозують майбутні події тощо [5, с. 63].

Отже, гра – засіб для з’ясування тих обʼєктивних стосунків, у яких реально живе підліток. Під час гри він вступає в реальні стосунки з іншими гравцями, своїми партнерами, виявляє притаманні йому якості. Під час гри, учню легше сприйняти і запам’ятати матеріал, який йому може згодитись у житті. Але, варто зазначити, що за всієї привабливості ідеї використання ігрової діяльності у навчальному процесі, ігри доречні й ефективні не на всіх уроках. Не природною буде, приміром, ігрова контрольна робота чи гра під час вивчення зовсім нового матеріалу. Також у курсі вивчення права існують такі теми при розгляді яких не доречно використовувати ігри.

Список використаної літератури:

1.                Андрусишин Б. І., Гуз А. М. Методика  викладання шкільного курсу «Основи правознавства»: Підручник. – К.: Знання, 2008. – 301 с.

2.                Галкін С. Організація ігрової діяльності на уроці // Завуч. – 2004. – № 30. – С. 9–12.

3.                Журба О. В. Дидактичні ігри на уроках в загальноосвітніх навчальних закладах // Історія в школі. – 2001. – № 5. – С. 15–16.

4.                Крапив’янський С. М. Методика викладання «Основ правознавства». Курс лекцій. – Ніжин: Видавництво НДУ імені М. Гоголя, 2004. – 212 с.

5.                Мамчур І. Теорія гри та її пізнавальні можливості // Рідна школа. – 2003. – № 6. – С. 61–62

6.                Пальотова Т. А. Сучасні методи навчання: досвід впровадження // Завуч. – 2005. – № 14. – С. 21–26.

7.                Поліщук Л. Рольова гра на уроках історії та права // Історія України. – 2003. – № 2. – С. 12–13.